Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками.
Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки – твердині,
не храми –скам’янілий чорнозем
потріскані стіни плачу піднялись,
озиваються в десятиліттях з далини,
аж немов з кам’яної гори надійшли.
Придивляюсь: “Вкраїна, двадцяте століття”
І не рік, а криваве клеймо: “Тридцять три”